Cities of translators За письмовим столом
de uk

За письмовим столом

Марк Бєлорусець
 

Schreibtisch von Mark Byelorusets

Мого обличчя не видно. Але ж воно не має стосунку до моїх перекладів. Натомість видно стіл, за яким я працюю, і головні інструменти, якими я працюю – дисплей з клавіатурою, олівець та гумка. На щастя, не потрапив у кадр стіл поряд, на якому лежать у хаотичному безладі словники, довідники, книжки, які сподіваюся прочитати колись. А працюю я так: записую олівцем, припустімо, перекладене речення. Поки записую, в голові вже стукає інший переклад якогось слова або виразу. Одразу записую його зверху, потім третій – місця вже нема, витираю і пишу замість першого варіанту – отак воно іде. Потім відкладаю, через певний час повертаюсь.

Фото навколо майже не видно. Видно один важливий момент - це верхівка від «Алеф-Бет», тобто єврейського алфавіту, який я намагаюсь знову опанувати. Колись я вивчав їдиш, але все забув. Десь тут має бути фото Мандельштама, зроблене на початку Першої світової війни. Він поруч з Анненским и с Корнеєм Чуковским. Для мене дуже важливі Мандельштам і Целан. Це два крила, якими я вимахував, намагаючись злетіти багато років.  

 

Клаудія Дате
 

Schreibtisch von Claudia Dathe

Перекладаю я в своєму кабінеті. Там стоять мій стіл із комп'ютером і полиці зі словниками й довідниками. Батько змайстрував мені додатковий столик на колесах, який я можу рухати разом із книжками - і за яким можу схватися, якщо виникає потреба. Щоб ніхто і ніщо не заважало працювати.

Коли я піднімаю очі від клавіатури, то дивлюся у вікно. Там я бачу садок, міський садок, як у Шіллерів, але менший. Щоб зібрати докупи думки під час перекладу, я розглядаю пташок, листя на деревах, тіні - як вони ростуть на стіні будинку навпроти.

 

Олеся Камишникова
 

Schreibtisch von Olesia Kamyshnykova

Завжди є речі, які тобі дуже потрібні: якесь горнятко з чаєм або з кавою, яке дозволяє тобі іноді розслабитися. Або вікно - ти не можеш працювати без нього, бо тобі фізично треба перевести погляд. Воно допомагає перебудувати перспективу, зрозуміти, що, крім твого перекладу в комп’ютері, є ще життя за вікном і воно більше і, може, цікавіше. 

Для мене такий мінімум комфорту і затишку забезпечує, я би сказала, мій кіт. Він дає мені стабільність, затишок, спокій, тепло і комфорт, особливо в холодну пору року. Власне, кіт набагато більше любить диван, ніж мій стіл, і набагато більше любить тулитися до мене на дивані. Для мене така його поведінка — нагадування про те, що іноді треба пересісти зі свого постійного місця на якесь інше, облаштувати собі інший закуток для перекладу.

 

Ія Ківа
 

Schreibtisch von Iya Kiva

Мій затишок  — це захаращеність предметами, особливо книжками. Вони мої мури й сила, але водночас й відчуття контексту та причетності до великої людської бібліотеки. Вікно ж стає метафорою перспективи: переклавши певний відрізок тексту, ти маєш рухатися далі, ще і ще.

Я працюю в далеких від ідеалу умовах. А ще маю підвищену чутливість до звуків: я чую вдвічі, втричі голосніше, ніж звичайні люди. Це велика проблема, коли живеш у старому будинку з тонкими стінами. Тож я вчуся зосереджуватися на голосі того автора, якого зараз перекладаю.

 

Патриція Клобушицьки
 

Schreibtisch von Patricia Klobusіczky

Власне, нормально працювати я можу лише за цим своїм письмовим столом. Він у мене ще зі студентських  часів, тобто майже 30 років, його виготовив друг-тесля. У видавництві мій стіл завжди мав такий вигляд. Якось одна колега зауважила: “Такий завал, хіба тут можна мати ясні думки?” Мені це зовсім не заважає. Перекладаючи, я не помічаю, крім тексту.

На стіні висять поштівки від близьких мені людей, а також мої улюблені сюжети. Ось молодий Брехт, молодий Ґерхарт Гауптманн, а ось Пауль Целан. Усіх їх мені хтось надіслав, і я дуже їм раділа. Не знаю, чи ведуть діалог Гауптманн і Целан. Але якщо так, то це, напевне, дуже цікаво.

 

Роксоляна Свято
 

Schreibtisch von Roksolana Sviato

Це мій звичайний робочий стіл. Минулого року на День перекладача фестиваль Translatorium теж запустив флешмоб:  перекладачі, редактори публікували свої робочі столи і так робили професію видимішою, знімали стереотипи. Хоча, крім цього позитивного аспекту, є й інший, що вимагає певної мужності. Якщо ти, наприклад, пускаєш фотографа до себе додому і показуєш свій робочий стіл, як він є, - ти відкриваєшся і показуєш приватний простір. Для мене це було майже як подолати себе - показати непомите горнятко, отже, відкрити світові свою вразливість.

Однак цього карантинного року моє ставлення змінилося. Не тільки фотографіями свого робочого столу, а й зум-сесіями, різними скайп-розмовами ми насправді робимо дуже подібний крок - ми пускаємо людей у свій простір, і в мене особисто є відчуття, що зараз я це роблю набагато охочіше. Якщо вже мене загнали в оці чотири стіни, з яких я не сильно можу кудись втекти, то я готова цей простір робити не тільки своїм приватним, а й простором взаємодії з іншими.

 

Неля Ваховська
 

(c) Kostiantyn Strilets

Відколи переклад перестав бути моїм основним заробітком, робоче місце стало мобільним: кухня, диван, крісло, балкон, міжміський транспорт і навіть інколи гамак (останній – радше засіб перемкнутися в іншу модальність, ніж справді для роботи). Авжеж, я маю непоганий стіл з монітором і купою книжок, але, перекладаючи на вихідних чи на свята, здебільшого переміщаюся по кімнаті – ближче до рослин, до неформального, що контрастує основною роботою. Загалом для перекладу мені важлива річ, яку не передає фотографія, – тиша, щоб чути власні думки. Однак у багатоквартирному будинку з цим складно, і сопіння сонної кицьки під боком часом дозволяє справитися з роздратуванням. 

 

PDF