Cities of translators Kyjiw Патриція Клобушицьки: Напруження
de ua

Патриція Клобушицьки: Напруження

Патриція Клобушицьки (1968 р.)

«Мистецтво – це завжди надмірна реакція. Целан писав у світі

багатомовності. Як на мене, він не лише перекладав, а й співав

у своїх перекладах. Співав румунською, російською, французькою,

гебрейською й англійською, аж доки не втратив голос.

Звідси походила його пізня творчіть. Він почав із німоти».

Йоко Тавада «Пауль Целан і китайський янгол»

 

Коли я думаю про мови України, мені спадають на гадку:

Німецька Пауля Целана, авжеж, і Йозефа Рота.

Польська Бруно Шульца.

Їдиш Шолема Алейхема.

Російська Миколи Гоголя й Ісаака Бабеля. Й Андрія Куркова.

Українська Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Сергія Жадана. 

Для мене україномовна література починається із сучасності – завдяки Сабіні Штьор, Юрію Дуркоту, Клаудії Дате, Александеру Кратохвілю, які перекладають її голоси німецькою. Голоси, настільки різні, що навіть перелічені передають відчуття різноманітності цієї великої країни – літературне, ландшафтне, історичне, соціальне. Водночас історичні перипетії та їхні наслідки для сучасної України відіграють важливу роль у літературному доробку в усіх.

Тема, що особливо цікавила мене під час нашої віртуальної експедиції Києвом, – це взаємини української (місцевої і єдиної державної мови) та російської (мови колишньої імперії). Я задала питання, які здивували наших українських екскурсоводок і подорожніх, наприклад, наскільки ці мови близькі? Чи можливо порозумітися, якщо володієш лише однією з них? Чи може мова – навіть якщо це мова агресора – бути винною або невинною? Й одразу ж спалахнула дискусія між українками, які хоч і мешкають нині в Києві, не всі звідси родом і почасти вважають рідною російську (що стосується десь третини всього населення) – мову сили, котра щойно знову показала себе ворожою: протиправною анексією Криму та неоголошеною війною на сході країни, жертвами якої вже стали десятки тисяч людей. На питання, хто як кого розуміє, пролунало про російську пихатість, але й про те, що українська російська – простіша. Ми дізналися й про усну мішанку з української та російської – суржик. Від Марка Бєлорусця, великого перекладача з німецької (Целан) та української на російську, ми почули, що Україна – безперечно багатомовна країна. За його словами, українізація невпинно просувається вперед, однак мова від цього не розвивається. Марк Бєлорусець вимагає: українська має стати ще кращою, «вишуканішою», – і, як я уявляю, саме переклади цьому сприяють. Як вони робили завжди.

Так чи інакше історичну суперечку про те, чи є українська окремою мовою, давно вирішено: мова така ж окрема, як і країна – незалежна. Літературна мова тут також має свій витік із перекладів сакральних текстів. Софія Київська (відбиток собору Св. Софії в Константинополі) колись давала прихисток школі перекладу. В подальшому, особливо починаючи з ХVIII ст., українська народна мова стала придатною для літератури – і переклади постійно збагачували її неологізмами й запозиченнями. Через переклади світової літератури митці свідомо розвивали мову, а ще, як і деінде, теж наспівували теоретичну баладу про наближення чи очуження.

Так далеко, так знайомо – але хто з нас (із німецького/західного боку) міг подумати, що переклади можуть слугувати захистом від індоктринації, як це було тут у 1930-ті? І що той, кого підведе ця форма внутрішньої еміграції, під час другої хвилі репресій у 1970-80-ті перекладатиме в ГУЛАГу Рільке, «щоб залишатися людиною»? Але й щоб захищатися від активної русифікації, від суто імперіалістичного очуження української мови.

Поряд існує й світла традиція взаємозбагачення мов – так, Гоголева російська рясніє українізмами. Після здобуття незалежності переклад був способом долати «інертність пострадянської доби». Конкуренція з російською залишається для перекладачів і перекладачок на українську стимулом і далі ще краще виконувати свою роботу, адже гарні переклади впливають не лише на виражальні можливості мови, а й на любов до неї. У традиційно багатомовній, нескінченно багатоголосій Україні переклад і нині – політична справа, що задає виміри естетики.

З німецької переклала Неля Ваховська


Патриція Клобушицьки (1968 р.)

Росла двомовною у Німеччині та Франції, вивчала художній переклад у Дюссельдорфі. Після роботи лекторкою у Rowohlt Verlag працює художньою перекладачкою з французької та англійської. Серед інших переклала німецькою Марґеріт Андерсен, Ліну Бен Мгенні, Марі Даррєсек, Луїз де Вільморен та Вільяма Борда.

Регулярно веде Берлінську перекладацьку майстерню. З 2017 р. є Першою головою Спілки німецькомовних перекладач_ок художніх та наукових творів (VdÜ). Співпрацює з різними журі, серед інших з Перекладацькою премією Гельмута М. Брема, з літературною і перекладацькою премією Brücke Berlin та з Німецькою видавничою премією (Deutscher Verlagspreis).

PDF