Cities of translators Minsk словник війни
ua de

словник війни

Польський поет Чеслав Мілош, перебуваючи в 1943-му році в окупованій нацистами Варшаві, написав цикл віршів, який називається «Світ». Більшість цих віршів є тлумаченнями якихось простих слів: «Тривога», «Любов», «Надія», «Хвіртка», «Ґанок», «Дорога» тощо. Бо війна змінює значення слів. Деякі значення притуплюються, і треба їх гострити, як ніж каменем. Деякі, навпаки, стають такими гострими, що на них неможливо дивитися. Деякі слова взагалі відмирають і опадають. Деякі виринають з якогось минулого і починають знов означати, стають важливими.

Я спробую складати такий словничок війни. Але це не будуть вірші чи, взагалі, тексти, які писатиму я. Усі вони будуть фрагментами чужих монологів, які я почув і, мабуть, ще буду чути впродовж цих тяжких днів. Можливо, лише трошки обробленими. Деякі – перекладеними з російської.

На вокзалі, де ми годували біженців канапками і поїли чаєм, у притулках, куди я носив ліки та інші речі, а також чергував і ще буду чергувати ночами, і навіть просто на вулиці, біля будок з кавою люди розповідають. Іноді розповідають самі, іноді треба делікатно зачепити, запитати, і тоді прориває якась хвиля, яку важко спинити.

Почнемо.

 

СОНЦЕ

(Ніна, Конотоп):

«Коли почалася війна, думала, буду багато плакати. Бо я взагалі плакса. А тут – як заткало. Жодної сльозини за всі дні. Плакала лише раз. Коли довго сиділи в укритті, а потім я вийшла, а надворі сонце таке. І я – в плач. Іду до квартири і не можу зрозуміти, чи справді плачу, чи просто сльози котяться».

 

СПІВ

(пані Ольга, Запоріжжя):

«Так гарно, що ми у музичній школі живемо. Бо я співати люблю. Навіть коли бомбування перечікували в підвалі, я співала. Спочатку вголос, то сусіди підтягували, і якось добре було. А потім втомилися, і я сама собі співала. Мовчки, про себе. Всі-всі слова всіх пісень пригадала. Коли пригадуєш, то спати не хочеться. Бо страшно заснути».

 

ПРАГА

(дівчина-підліток, в якої я не спитав імені, Харків):

«Я така, що завжди все відкладаю. Навіть у дитинстві смачності всякі відкладала, щоб потім у красивій атмосфері їх з’їсти, ну там, при свічках чи під фільм якийсь класний. І часто не було часу, воно лежало-лежало, і ти потім береш просто, їси, а воно ще й несмачне стало. А ще я завжди в Прагу хотіла, у нас там родичі. І ніяк не було часу поїхати. А тепер їду нарешті, а радості ніякої».

 

СВОБОДА

(Вадим, Конотоп):

«Свобода – це така штука, якої ніхто тобі не здобуде. Ніхто тобі не дасть свободи, не подарує, і ні від кого її чекати не можна. Тільки сам собі її можеш зробити. Так, хендмейд (Сміється). Немає фабрик свободи. Несерійний продукт»

 

РАДІО

(Cамет, Баку–Київ)

«Ні, я розумію українську, просто оглух вчасно. Син так каже. Жартун він.

Знаєш, є такий вік, коли здається, що вже нічого не буде вперше. А в мене зараз стільки всього вперше. Ось, наприклад, Польщу побачу. Хоч і не почую. Бо колись усе було навпаки: чув, але не бачив. Як це? А дуже просто: польське радіо. Рок, джаз. У нас того не було. Тільки ж у нас глушили те радіо трохи, і часом бували сильні перешкоди. Тому я вмію музику уявляти, коли треба. Добре, коли можеш собі уявити те, чого бракує, і воно ніби з’являється, і все, ти щасливий. 

Що уявити, кажи? Знаю, що».

 

ЗІРКА

(Вікторія, Харків)

«Якось ми подумали, що в нас у родині немає хорошої традиції. І зробили собі зірку різдвяну. Велику таку, високу. Таку високу, що до наших квартир у п’ятиповерхівках треба було заносити її, як спис. І лампочки електричні в неї вкрутили. Навчилися колядок – ні в кого ж, крім українців, немає колядок, правда? Ну гаразд, але не таких. І пішли колядувати. За перший рік заробили стільки, що пошили собі ще й костюми довгі. І нас навіть замовляти почали. І родичі, і друзі, і навіть чужі. Замовляли собі вертеп на свята. А зірку я на балконі лишила».

 

ЧИСЛА

(Ірина, Сєверодонецьк, говорить у телефон):

«А ти просто рахуй, давай разом? Один, два, три… Ні, повільніше, спочатку. Не поспішай. Один, два, три, чотири, п’ять, шість, сім… Ось бачиш? Все добре».

 


 

Дякую всім, хто долучився і долучається до Словника війни.

Ми мусимо розповісти цю війну. Інакше це зроблять за нас інші, не про те і не так, як потрібно.

Словник війни - це лише вузли, найсильніші місця розповідей, які мені доводиться чути або читати. Вони зосереджені довкола слів, які ще недавно означали щось інше, не були пов'язані з остаточними речами. З війни слова не виходять невинними.

Серед цих розповідей є такі, про які я не можу перестати думати. Ось одна з них.

 

АЛИЧА

(Віка, Маріуполь)

«Коли хлопці почали дерева рубати – а це вже було дня десятого, коли спалили все, що лежало, якісь старі меблі з підвалу, коробки, ящики – з криками вибігла одна наша сусідка, бабулька років вісімдесяти. Почала кричати, що не дасть аличу зрубати. Ми навіть не знали, що то алича, вона не родила ніколи. Та й рубати її ніхто не збирався, дерево таке хирляве. Але вона взялася його сторожити і так стояла до вечора. То був ще час, коли я ночувала вдома, хоча ночі холодні були. І ось зранку прокидаюся, на самому світанку, дивлюся через вікно – а вона далі там, біля дерева, але вже на землі лежить. Хтось до неї виходить з під’їзду. Я й не питала потім, що з нею сталося. Не хотілося питати. Деякі речі вже просто в серце не вміщаються».

PDF

Астап Слівінскі ў арт-вёсцы Каптаруны (2018 г.) Фота: Дзіна Даніловіч 

Паэт, перакладчык, літаратуразнаўца, эсэіст

Нарадзіўся ў 1978 г. у Львове. Аўтар паэтычных зборнікаў «Ахвярапрынашэнні вялікай рыбы» (Львоў, 1998), «Палудзенная лінія» (Хмяльніцкі – Кіеў, 2004), «Мяч у цемры» (Кіев, 2008), «Адам» (Камянець-Падольскі – Чарнаўцы, 2012), «Зімовы кароль» (2018). Кніжкі выбранага выходзілі ў Нямеччыне, Польшчы, Чэхіі, Расіі. Вершы, эсэ і агляды ўвогуле перакладзеныя 16-цю мовамі.

Перакладае мастацкую і навуковую літаратуру з ангельскай, беларускай, балгарскай, македонскай, польскай, рускай моў. Сярод аўтараў, якіх перакладаў, – Дэрэк Волкат, Джэймс Тэйт, Чэслаў Мілаш, Анджэй Стасюк, Вольга Такарчук, Георгій Гаспадзінаў.

Лаўрэат Літаратурнай прэміі «Привітання життя» ім. Б.І. Антоныча (1997), Прэмії Пасольства Рэспублікі Польшча ў Украіне за найлепшы пераклад года з польскай мовы (2007), Прэміі Губерта Бурдзі для маладых паэтаў з Усходняй і Цэнтральнай Еўропы (2009), Прэміі Фонду Лесі і Петра Кавалевых (2013), адзнакі «За заслугі перад польскай культурай» (2014), двойчы быў фіналістам Літаратурнай прэміі ім. Джозэфа Конрада (2013, 2015).

Член рэдкалегій польска-ўкраінска-нямецкага літаратурнага часопіса «Radar» (Кракаў), літаратуразнаўча-культуралагічнага часопіса «Granice» (Шчэцін-Львоў). Член Украінскага цэнтра Міжнароднага ПЭН-клубу.

Verwandte Artikel
01.12.2020
Spannungsverhältnisse