Крим – це в Україні

Часто, коли говорять про різномовність України, мають на увазі передусім дві мови: українську і російську. Звичайно ж, це наслідок не лише історичних обставин, але й найдовшого в Європі кордону: цілих 2295 км кордону з росією роблять Україну вразливою до мовних впливів сусіда. При цьому забувають про кордон з Румунією і вживання румунської мови на Буковині, кордон з Угорщиною і угорську меншину на Закарпатті, природнє володіння, бодай на побутовому рівні, польською у Західній Україні, колишній Галичині. Починаючи від березня 2014 року, коли росія анексувала Крим, мова корінного населення півострова – киримли Qırımtatar tili вийшла нарешті з тіні: нею почали цікавитися люди далекі від філології, окремі слова як меджліс (Meclis = кримськотатарський парламент) чи курултай (Qurultay = національні збори кримських татарів) увійшли у вжиток українців і не потребують пояснення. Кримська тема за останні роки – в топі культурних подій, десять років тому режисер Ахтем Сеітаблаєв представив свій перший повнометражний, а одночасно перший кримськотатарський художній фільм «Хайтарма» (Qaytarma = повернення) про трагічну сторінку кримської історії, депортацію кримських татарів з Криму в 1944 році, цій же темі присвячено переможну пісню співачки Джамали на Євробаченні 2016 у Стокгольмі. Звичною стала меморіалізація цієї національної трагедії кримськими татарами на вулицях українських міст.

В українській свідомості Крим був присутній насамперед у фольклорі про поїздки чумаків (так називалися мандрівні українські купці) в Крим по сіль. У радянський період Крим сприймався не більше як русифікованим курортом, депортовані в 1944 році автохтонні мешканці півострова почали повертатися на рідну землю лише наприкінці 1980-х років. Тому ініціатива кримця Аліма Алієва, молодого правозахисника, політолога і журналіста, створити платформу для українсько-кримськотатарського літературного діалогу стала вкрай важливою: заснований ним у 2018 році літературно-перекладацький конкурс «Кримський інжир» (Qırım inciri) вперше програмно зблизив українських та кримськотатарських авторів, заохочуючи їх до творення текстів і взаємного перекладу, став дієвим механізмом зміцнення інтелектуальних зв’язків між материком і півостровом, буквально кузнею відродження кримськотатарської літератури, літератури про Крим і літератури кримськотатарською мовою.

Приблизно всі ці роки новітнього зацікавлення кримською темою в українському суспільстві співзасновниця і кураторка конкурсу «Кримський інжир» Анастасія Левкова працювала над великим «кримським романом», який вийшов минулого року під назвою «За Перекопом є земля».  Роман став однією з найзначніших літературних подій 2023 року в Україні.

Це роман-виховання, роман про пошук ідентичності і, значною мірою, просвітницький роман про історію, культуру і реалії автохтонних мешканців півострова Крим. У тексті роману –  надвисока як для художнього твору кількість приміток. У кожній з трьох частин роману приблизно по 50 приміток авторки з поясненнями окремих явищ, слів, персоналій, історичних подій, перекладом фраз. Справа в тому, що авторка інтенсивно вводить у текст кримськотатарську мову, наголошуючи на її існуванні і багатстві.

Не забуваймо, що внаслідок депортації кримських татарів 18-21 травня 1944 року та агресивної русифікації півострова, яка розпочалася ще в часи першої окупації Криму в ХVІІІ ст., мова втратила значну кількість носіїв. Згідно з класифікацією ЮНЕСКО від 2010 року кримськотатарська мова перебуває під загрозою зникнення.

У тексті роману Анастасія Левкова створює комфортні умови для читання незнайомої мови, послідовно використовуючи український переклад транскрибованих кримських слів і фраз. Принцип паралельного запису окремих фраз двома мовами зрозумілий уже з заголовків романних частин, коли назва подається кримськотатарською в її кириличному варіанті, а в наступному рядку в дужках подається переклад назви українською мовою.

На запитання, звідки такий прийом, Анастасія Левкова розповідає про класика кримськотатарської літератури Айдина Шем’ї-заде (Aıdin Semizade), якого читала кілька років тому. Цей автор, який у дитячому віці пережив депортацію, прожив більшу частину життя у Москві і свої твори писав російською. У найвідомішому своєму творі, трилогії «Нитки доль людських» використовував багато фраз кримськотатарською, переклад яких подавав поруч у дужках російською мовою. Так само передають кримськотатарську мову в антологіях конкурсу «Кримський інжир». Прийом, який спочатку дещо відчужує, після прочитання буквально кількох перших поданих паралельно речень зачаровує, спонукає прочитувати фрази невідомою мовою вголос. Я вже часто зустрічала в коментарях про роман Левкової бажання після прочитання тексту взятися за вивчення кримськотатарської мови.

Для окремих кримськотатарських слів та деяких коротких фраз авторка використовує примітки. У першій же примітці до роману на першій сторінці книги авторка пояснює читачам свій задум. Примітка, як для літературного тексту, довга і тематизує принцип введення кримськотатарських фраз у текст, коли фрази або стоять у самому тексті кирилицею і перекладаються, або в примітках подаються в подвійній транскрипції: кирилицею і латиницею. Тоді примітки виглядають отак: Аш татлы олсун! Aş tatlı olsun! (кр.тат.) – смачного! (кирилична транскрипція – латинська транскрипція – український переклад) або й цілком філологічно, з зазначенням форми множини: эв, ev (мн. эвлер, evler) (кр.тат.) – будинок, дім. Така ускладнена двома транскрипціями подача має своє пояснення.

Спробую сформулювати це тут якомога коротше. Це при тому, що про графіку кримськотатарської мови варто писати окрему довгу історію, така вона заплутана. А одночасно така характерна для колонізованих народів і мов. Початково носії кримськотатарської мови використовували на письмі арабицю (існують кримськотатарські писемні пам’ятки, написані арабицею, від ХVІ до початку ХХ століття), у 1928 році в СРСР мову перевели на латиницю, однак уже через 10 років латиницю замінили кириличною абеткою на основі російської. У незалежній Україні в Автономній Республіці Крим з 1990х років почався поступовий перехід на латинську абетку на основі турецької мови. Починаючи від 2015 року, в окупованому Криму росія забороняє використання латиниці. Зміни графіки привели до паралельного використання кирилиці і латиниці. Під час окупації Криму важливо надавати перевагу нерадянізованій абетці, намагатися хоча б візуально поступово відриватися від домінування російської мови.

Зазначаючи в першій примітці до роману репресивність запровадження кирилиці в графіку кримськотатарської мови, Анастасія Левкова використовує все ж у самому тексті роману «За Перекопом є земля» кириличну транскрипцію, насамперед щоб уникнути візуальної чужорідності латиниці в українському кириличному тексті. Зрештою, для самих кримських татарів звичнішою і вживанішою на сьогоднішній день є кирилиця. Що переконує особисто мене за кирилицю в романі: так несподівано переплітаються наші мови, попри те, що належать до різних мовних сімей, так українським читачам легше вдається рухатися назустріч кримцям.